Слова Лемуїла, царя Масси, що ними навчала його його мати:

Що, сину мій, і що, сину утроби моєї, і що, сину обітниць моїх? Не давай жінкам сили своєї, ні доріг своїх для руйнувальниць царів! Не царям, Лемуїле, вино, не царям, і напій той п'янкий не князям, щоб не впився він та не забув про Закона, і щоб не змінив для всіх гноблених права! Дайте напою п'янкого тому, хто гине, а вина гіркодухим: він вип'є й забуде за бідність свою, і муки своєї вже не пам'ятатиме! Відкривай свої уста немові, для суда всім нещасним. Відкривай свої уста, й суди справедливо, і правосуддя зроби для убогого та для нужденного. Хто жінку чеснотну знайде? а ціна її більша від перел:

довіряє їй серце її чоловіка, і йому не забракне прибутку! Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі дні свого життя. Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками. Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека спроваджує хліб свій. І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а порядок служницям своїм. Про поле вона намишляла, і його набула, із плоду долоней своїх засадила вона виноградника. Вона підперізує силою стегна свої та зміцняє рамена свої. Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не погасне вночі. Вона руки свої простягає до прядки, а долоні її веретено тримають. Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного. Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одягнений ввесь її дім. Килими поробила собі, віссон та кармазин убрання її. Чоловік її знаний при брамах, як сидить він із старшими краю. Тонку туніку робить вона й продає, і купцеві дає пояси. Сила та пишність одежа її, і сміється вона до прийдещнього дня. Свої уста вона відкриває на мудрість, і милостива наука їй на язиці. Доглядає вона ходи дому свого, і хліба з лінивства не їсть. Устають її діти, і хвалять її, чоловік її й він похваляє її: Багато було тих чеснотних дочок, та ти їх усіх перевищила! Краса то омана, а врода марнота, жінка ж богобоязна вона буде хвалена! Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчинки її вихваляють при брамах!