Еккл Екклезіяст, розділ Книга Екклезіястова, розділ 1
Вступ
Ось слова Когелета1:1 Когелета Тобто «Вчителя» або «Проповідника»., сина Давида, царя єрусалимського: «Все марне! — Каже Когелет. — Усе безглузде. Який з тяжкої праці зиск людині, що все життя1:3 все життя Або «під сонцем». Також див.: Екл. 1:9, 13. трудиться невтомно? На зміну поколінню прийде інше, лише земля лишається тією ж вічно. То сходить, то заходить сонце, спішить туди, де сходити йому. На південь мчить і повертається на північ вітер, тоді вертає знов, і знов своїм шляхом полетить і вернеться назад.
Вливаються у море всі потоки, та не заповнюється море вщерть. Вода вертається до витоків своїх. Усі слова набриднути можуть1:8 набриднути можуть Або «слабі», чи «не можуть виразити того, що я хочу сказати»., не здатен висловити думку чоловік1:8 не здатен… чоловік Або «та все ж людина продовжує говорити».. Побаченим не нагодуєш око, почутим слух не напоїш. Те, що було, те знову буде. Що скоєне, здійсниться знову. Під сонцем не нове ніщо. Якщо й існує щось, про що ти скажеш: „Поглянь, та це ж нове!” — будь певен, що воно вже існувало, коли про нас іще і гадки не було. Не буде пам’яті про тих, що вже пішли, немає пам’яті про тих, прийдешніх, не буде пам’яті й про тих, які за ними прийдуть».
Марнотність знання
Я, Когелет, був царем Ізраїлю, правив у Єрусалимі. Я себе дослідженню й вивченню мудрості віддав: всього того, що відбувається під небесами. Тяжкий це тягар, який Господь поклав на людину! Я був свідком усього, що діється під сонцем. Я відкрив для себе, що все — марнота, все, що відбувається — лиш вітер в полі. Того, що зігнуте, не випрямити, того, чого бракує, не врахувати. Я собі подумав: «Я став великим, набрався мудрості над усіма своїми попередниками, що правили Єрусалимом. Я серцем ввібрав мудрість і знання». Тож я розумом осягнув мудрість і знання, безумство й глупоту. Але я знову збагнув, що все це — той же вітер в полі. Де мудрості багато, там печаль зростає. Чим більше знань, тим дужчий смуток.