Не вихвалюйся завтрішнім днем, бо не знаєш, що день той породить.

Нехай інший тебе вихваляє, а не уста твої, чужий, а не губи твої.

Каміння тягар, і пісок важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох.

Лютість жорстокість, а гнів то затоплення, та хто перед заздрістю встоїть? Ліпше відкрите картання, ніж таємна любов.

Побої коханого вірність показують, а в ненависника поцілунки численні. Сита душа топче й мед щільниковий, а голодній душі все гірке то солодке.

Як птах, що гніздо своє кинув, так і людина, що з місця свого мандрує.

Олива й кадило потішують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду.

Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не приходь в день нещастя свого, ліпший сусіда близький за далекого брата! Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти, як мені докорятиме хто.

Мудрий бачить лихе і ховається, а безумні йдуть і караються.

Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужинку заставу візьми.

Хто сильним голосом благословляє із раннього ранку свого товариша, за прокляття залічується це йому.

Ринва, постійно текуча слотливого дня та жінка сварлива однакове:

хто хоче сховати її той вітра ховає, чи оливу пахучу правиці своєї, що видасть себе. Як гострить залізо залізо, так гострить людина лице свого друга.

Сторож фіґовниці плоди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований.

Як лице до лиця у воді, так серце людини до серця людини.

Шеол й Аваддон не наситяться, не наситяться й очі людини.

Що для срібла топильна посудина, і горно для золота, те для людини уста, які хвалять її.

Хоч нерозумного будеш товкти товкачем поміж зернами в ступі, не відійде від нього глупота його!

Добре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на череди,

бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід? Появилася зелень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, будуть вівці тобі на вбрання, і козли ціна поля, і молока твоїх кіз буде досить на їжу тобі, на їду твого дому, і на життя для служниць твоїх.