А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку.

Бо коли я засмучую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмутив? І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися належало, про всіх вас бувши певний, що радість моя то радість усіх вас! Бо з великого горя та з туги сердечної я написав вам з рясними слізьми не на те, щоб були ви засмучені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас! А як хто засмутив, не мене засмутив, а почасти щоб не пригнітити і всіх вас.

Досить такому карання того, що від багатьох, через те навпаки, краще простити й потішити, щоб смуток великий його не пожер. Через те вас благаю: зміцніть до нього любов! Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш досвід, чи в усім ви слухняні. А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа, щоб нас сатана не перехитрував, відомі бо нам його задуми! А коли я прийшов до Троади звіщати Христову Євангелію, і були двері для мене відчинені в Господі,

не мав я спокою для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію. А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запашність знання про Себе через нас виявляє на всякому місці! Ми бо для Бога Христова запашність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть, для одних бо смертельна запашність на смерть, а для других запашність життєва в життя. І хто здатен на це? Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!