І заговорив нааматянин Цофар та й сказав:

Чи має зостатись без відповіді безліч слів? І хіба язиката людина невинною буде? Чи мужі замовчать твої теревені, й не буде кому засоромити тебе? Ось говориш ти: Чисте моє міркування, і я чистий в очах Твоїх, Боже! О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до тебе, і представив тобі таємниці премудрости, бо вони як ті чуда роздумування! І знай, вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті! Чи ти Божу глибінь дослідиш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогутнього?

Вона вища від неба, що зможеш зробити? І глибша вона за шеол, як пізнаєш її? Її міра довша за землю, і ширша за море вона! Якщо Він перейде й замкне щось, і згромадить, то хто заборонить Йому? Бо Він знає нікчемності людські та бачить насилля, і Він не догляне? Тож людина порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля! Якщо ти зміцниш своє серце, і свої руки до Нього простягнеш,

якщо є беззаконня в руці твоїй, то прожени ти його, і кривда в наметах твоїх нехай не пробуває, тож тоді ти підіймеш обличчя невинне своє, і будеш міцний, і не будеш боятись! Бо забудеш страждання, про них будеш згадувати, як про воду, яка пропливла... Від півдня повстане життя, а темрява буде, як ранок. І будеш ти певний, бо маєш надію, і викопаєш собі яму та й будеш безпечно лежати, і будеш лежати, й ніхто не сполошить, і багато-хто будуть підлещуватися до обличчя твого... А очі безбожних минуться, і згине притулок у них, а їхня надія то стогін душі!