Ось усе оце бачило око моє, чуло ухо моє, та й усе зауважило...

Як знаєте ви знаю й я, я не нижчий від вас, і я говоритиму до Всемогутнього, і переконувати хочу Бога! Та неправду куєте тут ви, лікарі непутящі ви всі! О, коли б ви насправді мовчали, то вам це за мудрість було б!... Послухайте но переконань моїх: і вислухайте заперечення уст моїх. Чи будете ви говорити неправду про Бога, чи будете ви говорити оману про Нього? Чи будете ви уважати на Нього? Чи за Бога на прю постаєте? Чи добре, що вас Він дослідить? Чи як з людини сміються, так будете ви насміхатися з Нього? Насправді Він вас покарає, якщо будете ви потурати таємно особі! Чи ж велич Його не настрашує вас, і не нападає на вас Його страх? Ваші нагадування це прислів'я із попелу, ваші башти це глиняні башти! Мовчіть передо мною, а я говоритиму, і нехай щобудь прийде на мене!

Нащо дертиму я своє тіло зубами своїми, а душу свою покладу в свою руку? Ось Він мене вб'є, і я надії не матиму, але перед обличчям Його про дороги свої сперечатися буду! І це мені буде спасінням, бо перед обличчя Його не підійде безбожний. Направду послухайте слова мого, а моє це освідчення в ваших ушах нехай буде. Ось я суд спорядив, бо я справедливий, те знаю! Хто той, що буде зо мною провадити прю? Бо тепер я замовк би й помер би... Тільки двох цих речей не роби Ти зо мною, тоді від обличчя Твого я не буду ховатись: віддали Свою руку від мене, а Твій страх хай мене не жахає!... Тоді клич, а я відповідатиму, або я говоритиму, Ти ж мені відповідь дай! Скільки в мене провин та гріхів? Покажи Ти мені мій переступ та гріх мій!

Чому Ти ховаєш обличчя Своє і вважаєш мене Собі ворогом? Чи Ти будеш страхати завіяний вітром листок? Чи Ти соломину суху будеш гнати? Бо Ти пишеш на мене гіркоти й провини мого молодечого віку даєш на спадок мені, і в кайдани заковуєш ноги мої, і всі дороги мої стережеш, назирці ходиш за мною, і він розпадається, мов та трухлявина, немов та одежа, що міль її з'їла!...