І Йов далі вів мову свою та й казав:

Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній, і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх, неправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани! Борони мене, Боже, признати вас за справедливих! Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе, за свою справедливість тримаюся міцно, й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх, нехай буде мій ворог немов той безбожник, а хто повстає проти мене як кривдник!

Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його? Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя? Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу? Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього я не сховаю,

таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете? Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього: Як розмножаться діти його то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом! Позосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть... Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини, то він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить... Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня, він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє й немає його... Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його, східній вітер його понесе і минеться, і бурею схопить його з його місця... Оце все Він кине на нього, і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати! Своїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця...