І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:

Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова? Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв, того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв! А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався... Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх? Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?

Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її: вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають! Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби. Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають. І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.

у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей, спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув, і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм... Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я: Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший? Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів! Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені! Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди... Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...