Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів? І до кого з святих ти вдасися?

Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному! Я бачив безумного, як він розсівся, та зараз оселя його спорохнявіла... Від спасіння далекі сини його, вони без рятунку почавлені будуть у брамі! Його жниво голодний поїсть, і з-між терну його забере, і спрагнені ось поковтають маєток його! Бо нещастя виходить не з пороху, а горе росте не з землі,

бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти... А я б удавався до Бога, і на Бога б поклав свою справу, Він чинить велике та недослідиме, предивне, якому немає числа, бо Він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає Він воду, щоб поставить низьких на високе, і зміцнити спасіння засмучених. Він розвіює задуми хитрих, і не виконують плану їх руки, Він мудрих лукавством їх ловить, і рада крутійська марною стає, вдень знаходять вони темноту, а в полудень мацають, мов уночі!... І Він від меча урятовує бідного, а з міцної руки бідаря, і стається надія нужденному, і замкнула уста свої кривда! Тож блаженна людина, яку Бог картає, і ти не цурайсь Всемогутнього кари:

Бо Він рану завдасть і перев'яже, Він ламає й вигоюють руки Його! В шістьох лихах спасає тебе, а в сімох не діткне тебе зло: Викупляє тебе Він від смерти за голоду, а в бою з рук меча. Як бич язика запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як прийде вона. З насилля та з голоду будеш сміятись, а земної звірини не бійся. Бо з камінням на полі є в тебе умова, і звір польовий примирився з тобою. І довідаєшся, що намет твій спокійний, і переглянеш домівку свою, і не знайдеш у ній недостатку. І довідаєшся, що численне насіння твоє, а нащадки твої як трава на землі! І в дозрілому віці до гробу ти зійдеш, як збіжжя доспіле ввіходить до клуні за часу свого! Отож, дослідили ми це й воно так, послухай цього, й зрозумій собі все!