Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям! Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!... Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо... У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо! До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом! Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини! Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки... Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб... Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду... Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах... Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані... Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються... Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати, втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу... Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились, тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній... Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід: Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас? Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було! Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...