Давидів. Благословенний Господь, моя скеля, що руки мої Він навчає до бою, пальці мої до війни!

Він моє милосердя й твердиня моя, фортеця моя та моя охорона мені, Він мій щит, і я до Нього вдаюся, Він мій народ підбиває під мене! Господи, що то людина, що знаєш її, що то син людський, що зважаєш на нього? Людина стала до пари подібна, її дні як та тінь проминуща! Господи, нахили Своє небо, й зійди, доторкнися до гір, і вони задимують! Заблищи блискавицею, й їх розпорош, пошли Свої стріли, і їх побентеж! Пошли з висоти Свою руку, й мене порятуй, і визволь мене з вод великих, від руки чужинців, що їхні уста промовляють неправду, а їхня правиця правиця зрадлива! Боже, я пісню нову заспіваю Тобі, на арфі десятиструнній заграю Тобі,

що Ти перемогу царям подаєш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча! Порятуй же мене й збережи Ти мене від руки чужинців, що їхні уста промовляють марноту, а їхня правиця правиця зрадлива, щоб були сини наші, немов саджанці, виплекані в їхній молодості, наші дочки немов ті наріжні стовпи, витесані на окрасу палати! Повні наші комори, вони видають найрізніше, котяться тисячами наші вівці та кози, десятками тисяч по наших подвір'ях розплоджуються! Ситі наші бики, немає пригод і немає хвороби, і на вулицях наших нема нарікань! Блаженний народ, що йому так ведеться, блаженний народ, що Господь йому Бог!