Для дириґетна хору. Синів Кореєвих. Псалом. (49-2) Слухайте це, всі народи, візьміть до ушей, усі мешканці всесвіту,

(49-3) і людські сини й сини мужів, разом багатий та вбогий, (49-4) мої уста казатимуть мудрість, думка ж серця мого розумність, (49-5) нахилю своє ухо до приказки, розв'яжу свою загадку лірою! (49-6) Чому маю боятись у день лихоліття, як стане круг мене неправда моїх ошуканців, (49-7) які на багатство своє покладають надію, і своїми достатками хваляться?

(49-8) Але жодна людина не викупить брата, не дасть його викупу Богові, (49-9) бо викуп їхніх душ дорогий, і не перестане навіки, (49-10) щоб міг він ще жити навіки й не бачити гробу! (49-11) Та люди побачать, що мудрі вмирають так само, як гинуть невіглас та неук, і лишають для інших багатство своє... (49-12) Вони думають, ніби доми їхні навіки, місця їхнього замешкання з роду до роду, іменами своїми звуть землі, (49-13) та не зостається в пошані людина, подібна худобі, що гине! (49-14) Така їхня дорога глупота для них, та за ними йдуть ті, хто кохає їхню думку. Села. (49-15) Вони зійдуть в шеол, і смерть їх пасе, немов вівці, а праведники запанують над ними від рання; подоба їхня знищиться, шеол буде мешканням для них... (49-16) Та визволить Бог мою душу із влади шеолу, бо Він мене візьме! Села.

(49-17) Не лякайся, коли багатіє людина, коли збільшується слава дому її, (49-18) бо, вмираючи, не забере вона всього, її слава не піде за нею! (49-19) Хоч вона свою душу за життя свого хвалить, і славлять тебе, як для себе ти чиниш добро, (49-20) вона прийде до роду батьків своїх, що світла вони не побачать навіки! (49-21) Людина в пошані, але нерозумна, подібна худобі, що гине!