Псалом Асафів. Поправді Бог добрий ізраїлеві, Бог для щиросердих!

А я, мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої, бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних, бо не мають страждання до смерти своєї, і здорове їхнє тіло, на людській роботі нема їх, і разом із іншими людьми не зазнають вони вдарів. Тому то пиха їхню шию оздоблює, зодягає їх шата насилля, вилазять їм очі від жиру, бажання їхнього серця збулися, сміються й злосливо говорять про утиск, говорять бундючно: свої уста до неба підносять, а їхній язик по землі походжає!... Тому то туди Його люди звертаються, і щедро беруть собі воду та й кажуть: Хіба Бог те знає, і чи має Всевишній відомість, як он ті безбожні й безпечні на світі збільшили багатство своє? Направду, надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої, і ввесь день я побитий, і щоранку покараний... Коли б я сказав: Буду так говорить, як вони, то спроневірився б я поколінню синів Твоїх.

і роздумував я, щоб пізнати оте, та трудне воно в очах моїх, аж прийшов я в Божу святиню, і кінець їхній побачив: направду, Ти їх на слизькому поставив, на спустошення кинув Ти їх! Як вони в одній хвилі спустошені, згинули, пощезали від страхів! Немов сном по обудженні, Господи, образом їхнім погордиш, мов сном по обудженні! Бо болить моє серце, і в нутрі моїм коле,

а я немов бидло й не знаю, я перед Тобою худобою став!... Та я завжди з Тобою, Ти держиш мене за правицю, Ти Своєю порадою водиш мене, і потому до слави Ти візьмеш мене! Хто є мені на небесах, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічого! Гине тіло моє й моє серце, та Бог скеля серця мого й моя доля навіки, бо погинуть ось ті, хто бокує від Тебе, понищиш Ти кожного, хто відступить від Тебе! А я, близькість Бога для мене добро, на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіщати про всі Твої чини!