Пісня навчальна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст,

нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів'я я висловлю! Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам, того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив! Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх, щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям. і положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть. і не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний. Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:

вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися, і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав. Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім: Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал; і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч; на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні. Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки. Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього, і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи. і вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити? Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки! Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'ясива народові Своєму? Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти ізраїля теж знявся гнів, бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись. А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба, і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав: Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости! Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра, і дощем на них м'ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок, і спустив його серед табору його, коло наметів його. і їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс! Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах, а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців ізраїлевих повалив... Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його, і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху. Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали, і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель. і своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому, бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті... Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість, і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається! Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!

і все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого ізраїлевого, вони не пам'ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі, як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої, і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили... Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили. А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані. Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці. і Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні. Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів. Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці. і побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових. і повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині. і провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх. і Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула. і народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена ізраїлеві оселив. Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували, і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук. і жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами. Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь ізраїлем, і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей, і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога... і віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою: його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень, його священики від меча полягли, і не плакали вдови його. Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений, і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав! Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав, а вибрав Собі плем'я Юдине, гору Сіон, що її полюбив! і святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував. і вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв, від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та ізраїля, спадок Свій, і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!