Молитва Мойсея, чоловіка Божого. Господи, пристановищем нашим Ти був з роду в рід!

Перше ніж гори народжені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку Ти Бог! Ти людину вертаєш до пороху, і кажеш: Вернітеся, людські сини! Бо в очах Твоїх тисяча літ, немов день той вчорашній, який проминув, й як сторожа нічна... Пустив Ти на них течію, вони стали, як сон, вони, як трава, що минає: уранці вона розцвітає й росте, а на вечір зів'яне та сохне! Бо від гніву Твого ми гинемо, і пересердям Твоїм перестрашені,

Ти наші провини поклав перед Себе, гріхи ж нашої молодости на світло Свого лиця! Бо всі наші дні промайнули у гніві Твоїм, скінчили літа ми свої, як зідхання... Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо... Хто відає силу гніву Твого? А Твоє пересердя як страх перед Тобою! Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!

Привернися ж, о Господи, доки терпітимемо? і пожалій Своїх рабів! Насити нас уранці Своїм милосердям, і ми будемо співати й радіти по всі наші дні! Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоряв нас, за ті роки, що в них ми зазнали лихого! Нехай виявиться Твоє діло рабам Твоїм, а величність Твоя їхнім синам, і хай буде над нами благовоління Господа, Бога нашого, і діло рук наших утверди нам, і діло рук наших утверди його!