Я саронська троянда, я долинна лілея!

Як лілея між тереном, так подруга моя поміж дівами! Як та яблуня між лісовими деревами, так мій коханий поміж юнаками, його тіні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебіння солодкий!

Він впровадив мене до винярні, а прапор його надо мною кохання! Підкріпіте мене виноградовим печивом, освіжіть мене яблуками, бо я хвора з кохання! Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене!... Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, й щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!... Голос мого коханого!... Ось він іде, ось він скаче горами, по пагірках вистрибує...

Мій коханий подібний до сарни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у вікна, заглядає у ґрати... Мій коханий озвався й промовив до мене: Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи! Бо оце проминула пора дощова, дощ ущух, перейшов собі він. Показались квітки на землі, пора соловейка настала, і голос горлиці в нашому краї лунає! Фіґа випустила свої ранні плоди, і розцвілі виноградини пахощі видали. Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи! Голубко моя у розщілинах скельних, у бескіднім сховку, дай побачити мені твоє личко, дай почути мені голосок твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродливе!

Ловіть нам лисиці, лисинята маленькі, що ушкоджують нам виноградники, виноградники ж наші у цвіті! Мій коханий він мій, я ж його, він пасе між лілеями! Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, вернись, мій коханий, стань подібний до сарни чи до молодого оленя в пахучих горах!