А ти пісню жалобну здійми про князів Ізраїлевих,

та й скажи: Яка твоя мати левиця: Лягла поміж левів, серед левчуків вона викохала левенят! І одне із своїх левенят вона вигодувала, левчуком воно стало, і здобич ловити навчився, людину він жер! І похід розголосили народи на нього, в їхню яму він схоплений був, і його в ланцюгах до краю єгипетського відвели... Як левиця побачила, що надаремно чекає, що пропала надія її, то взяла вона знову одне із своїх левенят, і вчинила його левчуком. І ходив він між левами й став левчуком, і здобич ловити навчився, людину він жер! І він розбивав їхні палати, і руйнував їхні міста, і від голосу рику його остовпіла земля й що на ній! Та пастку на нього поставили люди знавкола з округ, і свою сітку на нього розкинули, і він схоплений був в їхню яму! І кинули в клітку його в ланцюгах, і його відвели до царя вавилонського, і в твердиню його запроторили, щоб голос його вже не чувся на горах Ізраїлевих... Твоя мати, як той виноград у винограднику, посадженому над водою, плодюча й гілляста була через води великі.

І виросли пруття міцні, й надавались на берла володарів, і височів між гущавинами його зріст, і він показався в своїй висоті, у численних галузках своїх! Та була вона вирвана в лютості, об землю кинена, і вітер зо сходу зсушив її плід, поламалися й повисихали вони, а її міцний прут огонь його зжер... А тепер посадили її на пустині, у краї сухому й безвідному, і вийшов огонь із прута її вітки та й пожер її плід, і немає у неї міцного прута, берла на панування... Це пісня жалобна, і буде за пісню жалоби вона.