Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається... І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його! Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один! Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде, відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит... Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень, то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець! А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?... Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне, так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого... О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав! Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене! Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня... Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого, каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш... Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його... Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає... Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..